24.11.13
ПАМ'ЯТЬ ПРО ВЕЛИКИЙ ГОЛОД
источник: ЗА ОГНЕУПОРЫ (Часов Яр)
Минуло 80 років з часу великої трагедії нашого народу — терору масовим голодом, що відбувся з жовтня 1932 по квітень 1933. Цей злочин сталінсткого режиму проти українського селянства був здійснений з метою насильницької колективізації. Прямі людські втрати від голодомору перевищили 3,5 млн. осіб (за деякими даними — 4,9 млн.). Демографічні втрати (ненароджені діти, втрати генофонду) ще більші. Так, за підрахунками вчених, якби не ця страшна трагедія, населення України нині становило би 100 млн. осіб. Що ж штовхнуло вождів “країни Рад” на цей нелюдський злочин?

Головним ворогом соціалістичного суспільства голова уряду СРСР Й. Сталін вважав селянина-одноосібника. Ще в пам'яті були події 1917-1922 рр., коли на Україні повстанські народні рухи під орудою “радянських отаманів”, таких, як Нестор Махно, боролися за Україну — “вільну республіку хліборобів”. Тому на початку 1930-х рр., за словами одного з провідників нелюдских партійних рішень М. Хатаєвича, “партія показала селянам, хто тут хазяїн”...

Під час прискореної модернізації СРСР у 1920-30 рр., метою котрої було посилення обороноздатності, конкурентоспроможності країни, передусім через будівництво підприємств важкої промисловості, кошти на це у великій мірі були отримані за рахунок реалізації на світовому ринку сільськогосподарської продукції, головним чином хліба. Планомірне примусове вилучення державою хліба для продажу за кордон було можливе тільки в умовах колективних господарств — колгоспів.

Колективізація — примусове об'єднання селян у колгоспи — здійснювалася під гаслом боротьби проти куркульства. Так, 30 січня 1930 р. вийшла спеціальна постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Перша хвиля розкуркулювання тривала до березня 1930 р. Було розкуркулено (тобто позбавлено майна) 61 887 селянських господарств. На цей час до колгоспів було загнано 3,2 млн. селянських господарств. Але, незважаючи на загрозу розкуркулення, примусова колективізація викликала значний опір селянства, включаючи збройні селянські виступи.

На початку 1930-х рр. в Україні було “розкуркулено” більше мільйона селян, із них близько 850 тис. депортовано в Сибір та на Північ. Так перестала існувати велика частина найбільш працездатних і продуктивних господарств України. До кінця 1932 р. в республіці було колективізовано понад 80 % посівних площ, 70 % усіх господарств. Створені колгоспи здавали всю свою продукцію державі за державними цінами. При цьому плани здачі хліба та іншої сільськогосподарської продукції колгоспам встановлювалися такі, що після їх виконання майже нічого не залишалося.

Підірвані розкуркулюванням і колективізацією продуктивні сили сільського господарства дедалі більше деградували через ненормальні економічні відносини, які склалися між державою і одержавленими колгоспами. До 1932 р. площа посівів в Україні скоротилася на 20 %.

Хлібозаготівельна кампанія взимку 1931-1932 рр. завершилася повною конфіскацією зерна у колгоспів. Урожай 1932 р. був лише на 12 % меншим від середнього показника 1926-1932 рр. У цей час 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. За цим законодавчим актом розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом. За жменю зерна, взятого з поля чи колгоспної комори, для голодної сім'ї передбачалося ув'язнення до 10 років. Народ охрестив цей садистський акт "законом про п'ять колосків". За ним було засуджено до розстрілу 54645 осіб, у тому числі багато дітей.

У 1932 р. план по хлібозаготівлі не був виконаний. В Україну прибула надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим. Цілі колгоспи, партійні організації оголошувалися “куркульськими”, директора МТС, голови колгоспів засуджувалися до розстрілу. На допомогу активістам влада надсилала регулярні війська та частини ДПУ, які громили села, не залишаючи зерна навіть на посів майбутнього року. Україна зазнала страшного голоду, котрий був породжений штучно.

Села, які не могли здати зерно по плану хлібозаготівлі, навіть цілі райони заносилися з листопада 1932 р. на “чорні дошки”, ізолювалися, оточувалися військами і були приречені на неминучу смерть від голоду. Не дивлячись на всі ці міри, владі вдалося вилучити лише 70 % зерна від запланованого. У січні 1933 р. Й. Сталін закликав партійний апарат подвоїти зусилля. Загони партійних активістів у пошуках хліба обшукували кожне подвір'я, колодязі, ламали підлоги, перекопували землю... Селяни, що залишилися без хліба, їли крис, кору і листя дерев. Жахливими були випадки трупоїдства, канібалізму, особливо, коли батьки вбивали та їли своїх дітей. Оскільки голод призвів до таких трагічних наслідків на території України та Кубані, у січні 1933 р., згідно з “Директивою ЦК ВКП(б) та РНК у зв'язку з масовим виїздом селян за межі України”, ці території оточувалися збройними загонами для їх блокування.

Найбільше постраждали від голодомору Харківська, Запорізька, Дніпропетровська, Житомирська, Полтавська, Київська області УСРР та Краснодарського краю РСФСР (Кубані, населеної переважно українцями). Радянський Союз протидіяв розповсюдженню інформації у світі про голод, проте іноземні посли повідомляли керівництво своїх країн, що “українців більше не існує”. Смертність навесні 1933 р. в УСРР становила 17 осіб на хвилину, середня тривалість життя — 7 років. Десятки тисяч хліборобських, козацьких родів втратила тоді Україна.

Насильницька суцільна колективізація призвела до страшних людських втрат, зруйнувала продуктивні сили села, на десятиріччя загальмувала й відкинула назад сільськогосподарське виробництво. Але найстрашнішими стали ментальні наслідки Великого голоду: страх, що надовго оселився у душах людей, яничарське безпам'ятство, зневіра у власних силах. Впродовж ХХ ст. ці фактори сильно впливали на політичні, соціальні, культуротворчі процеси в Україні. Їх подолання є завданням сучасного українського суспільства, адже найдорогоцінніше в народу — це історична пам'ять. Тільки її відновлення є запорукою розвитку і впевненого поступу у майбутнє. Пам'ятаймо.

В. Богуненко.

 
* Имя:
Е-mail:
* Текст:
* Защитный код: (пять цифр от 0 до 9)


* - Поля, помеченные звездочкой, обязательны для заполнения.