30.06.10
Музей села Веролюбiвки
источник: ЗА ОГНЕУПОРЫ (Часов Яр)
Історико-краєзнавчий музей «Пам'ять серця» у селi Веролюбiвка Костянтинiвського району Донецької областi було вiдкрито у 1989 р. на базi мiсцевої школи. Цьому передували три роки збиральницько-систематизацiйної, експозицiйної роботи активу музею. Є символiчним, що потреба у збереженнi пам'ятi про iсторiю краю та малої батькiвщини з поетичною назвою (окрасою села є могутнi верби, i тому його iнколи називають «Верболюбiвкою») виникла того чорного для України року Чорнобильської аварiї…

Спочатку музей розташовувався в одному залi. Значна кiлькiсть експонатiв була присвячена природi краю, iсторiї заснування села, тематицi Великої Вiтчизняної вiйни. Зi здобуттям Україною незалежностi посилився iнтерес до освiтлення козацької iсторiї краю, розвитку села на межi XIX-XX ст., подiй громадянської вiйни та колективiзацiї, персоналiй видатних землякiв.

У 2003 р. музей отримав статус державного музею при закладi освiти.

У 2004-2008 рр. музей суттєво розширюється завдяки наполегливiй працi директора школи Павла Івановича Швеця (випускник фiлфаку Донецького держунiверситету, вiн працює у школi вчителем з 1982 р., з 1985 р. – її директор). П.І. Швець органiзовує збiр учнями, мешканцями села етнографiчного матерiалу та матерiалу радянської доби. Небайдужими до збереження iсторичної спадщини веролюбiвчанами врятовано i збережено для прийдешнiх поколiнь багато унiкальних речей, що розповiдають про розвиток сiльського господарства та побуту, культурнi традицiї, етнiчну iсторiю краю. Методичну допомогу щодо систематизацiї матерiалу та у проведеннi реекспозицiї було надано науковими спiвробiтниками Часовоярського промислового iсторико-краєзнавчого музею: директором, кандидатом iсторичних наук С.Й. Татариновим та зберiгачем фондiв В.О. Богуненко. Оформлювати музей допомагала народний майстер України, викладач Школи мистецтв м. Часiв Яру, художник В.Л. Нестерова, предки котрої походять з Веролюбiвки. Особливе уважне ставлення до Веролюбiвського музею проявив вiдомий вчений, доктор фiлософських наук, професор, завiдувач кафедрою етики, естетики та iсторiї культури Слов'янського державного педунiверситету А.М. Федь. Вiн подiлився з земляками цiнними спогадами про повоєнне життя села, видатних односельцiв, мiркуваннями про роль музею села у сучасних реалiях.

24 грудня 2009 р. Веролюбiвський музей став дипломантом 1-го Всеукраїнського конкурсу громадських музеїв, отримавши Диплом за пiдписом голови Спiлки краєзнавцiв, Героя України, академiка НАНУ П.Т. Тронька.

Нинi в музеї зберiгаються унiкальнi експонати з етнiчної iсторiї, етнографiї, iсторiї освiти та медицини, зародження промисловостi краю. Експозицiя розташована у трьох залах.

Перший зал мiстить загальнi вiдомостi про природу, геологiю краю, археологiчнi культури краю та їх дослiдникiв; iнформацiю про заселення краю та участь у цьому козацтва. Найзначнiшу частину його експозицiї становлять матерiали, якi розповiдають про заснування села, вплив на соцiально-економiчне становище виникнення поруч потужних промислових центрiв. Так, iсторiя села Веролюбiвки бере початок з 1836 р., коли тамбовський помiщик Африканов купив у генерала Котляревського землю i поселив на нiй селян, переселивши їх зi свого тамбовського маєтку. Невдовзi вiн перепродав маєток помiщику тiєї ж Тамбовської губернiї Дмитру Головiну, котрий привiв сюди своїх людей, та назвав село на честь доньки. Ще через 20 рокiв Головiн продав маєток разом iз селянами барону Фiтiнгофу, котрий збiльшив населення села 13-ма родинами, придбаними у Харкiвськiй губернiї, та 4-ма родинами, переведеними з сусiдньої Бiлокузьминiвки.

Селяни займалися землеробством, скотарством (переважно вiвчарством), серед промислiв визначним був видобуток глин та пiску. З ремесел особливо було розвинене гончарство, прядiння та ткацтво. Про останнє говорить велика колекцiя прядок, ткацький верстат, численнi оригiнальнi вироби веролюбiвських майстринь кiнця ХІХ-ХХ ст.

У пореформений перiод iсторiя села тiсно пов'язана з розвитком вогнетривкої промисловостi, адже поруч знаходиться Часовоярське родовище якiсних вогнетривких глин. У 1876 р. помiщик Федiр Іванович Плещеєв, власник сусiднього села Миколаївки, будує перший на пiвднi Росiйської iмперiї вогнетривкий завод. До кiнця ХІХ ст. тут дiяло вже 5 вогнетривких заводiв, також поряд вiдкривалися кар'єри, велися розробки алебастру, доломiту, пiску та iн. Селяни наймалися на сезоннi роботи на цих заводах та у кар'єрах. Велику цiннiсть становить експонована у музеї продукцiя вогнетривких, черепичних, скляних та iн. заводiв краю, зразки будiвельних матерiалiв з клеймами засновникiв пiдприємств – пiонерiв багатьох галузей промисловостi Донбасу.

Цiкавi експозицiї, присвяченi подiям громадянської вiйни 1917-21 рр., пiд час якої на територiї дiяли загони мiсцевих «махновських» отаманiв: Назарова, Махонька, Колесова. Сам Нестор Іванович Махно з'являвся тут улiтку 1920 р. Також у залi розповiдається про iсторiю колективiзацiї, Велику Вiтчизняну вiйну та повоєнну iсторiю села.

Другий зал присвячений етнiчнiй iсторiї та етнографiї краю. Як для мешканцiв села, так i для iсторикiв, етнографiв, становлять iнтерес матерiали про родини першопоселенцiв; оригiнальнi зразки народних костюмiв: українських, росiйських, грецьких, нiмецьких; деталi зовнiшнього та внутрiшнього оздоблення селянських жител (тип котрих мав певнi вiдмiнностi як вiд пiвденно-слобожанського, так i нижньоднiпрянського, котрi були характерними для українських сiл Бахмутського повiту); предметiв побуту. Серед унiкальних експонатiв у цьому залi зберiгається старовинний музичний iнструмент – фiсгармонiя середини ХІХ ст., що належала священику, першому викладачевi грамоти у мiсцевiй ЦПШ; церковнi книги та iн.

Третiй зал розповiдає про сiльський побут радянської доби (з 30-х по 80-тi рр. ХХ ст.), а також iсторiю школи. Серед оригiнальних експонатiв музею – колекцiї радiоапаратури 1950-70-х рр., шкiльної форми 1950-80-х рр.

Без перебiльшення можна сказати, що завдяки iснуванню i розвитку iсторико-краєзнавчого музею у Веролюбiвцi вiдновлюється такий аспект «iсторичної справедливостi», як жорстоко травлена впродовж ХХ столiття самоповага сiльського мешканця, годувальника нацiї та зберiгача життєдайних сокiв нацiональної культури. Безперечно, формується дбайливе ставлення до пам'ятi власного роду у молодого поколiння. Музей є для села, нарiвнi зi свiжим повiтрям, благословенним для промислового Донецького краю, та мальовничими краєвидами, запорукою збереження його самобутностi.


П.І. Швець.
В.О. Богуненко.

Опоплекуйте фотографии этого музея.

 
* Имя:
Е-mail:
* Текст:
* Защитный код: (пять цифр от 0 до 9)


* - Поля, помеченные звездочкой, обязательны для заполнения.

Детальная информация кэш фо брендс отзывы на сайте.